З нагоди першої зустрічі з бретонською громадою єпископ Реутовський Єлисей з радістю побував у місцях, дорогих йому з юності.
Відвідавши настоятеля парафії, отця Жана-Мішеля Соньє, який через стан здоров’я не міг бути присутнім на зустрічі, владика Єлисей у супроводі Йонуца, настільки ж непомітного, наскільки й дієвого під час поїздок єпископа, у неділю вранці вирушив до каплиці Святого Духа в місцевості Сепюлькр у Плерені.
Там він очолив співслужіння в 13-ту неділю після П’ятдесятниці, з пам’яттю святих апостолів Варфоломія і Тита, разом з отцями Аленом, другим священником парафії, Михаїлом і Олексієм, українськими священниками, які знайшли притулок у Бретані, куди їх загнала війна з їхньої країни, і яких разом з родинами прийняла громада.
Читання, як і співи, чергувалися французькою та церковнослов’янською мовами завдяки зусиллям читців Олексія, Адріана і Павла та регенток Дені і Наталії; громада складалася з парафіян різного походження. Так, «Отче наш» було проказано французькою, грузинською, румунською та церковнослов’янською мовами.
На продовження читання Апостола (1 Кор 16, 13–24), завершення 1-го послання до Коринтян, в якому святий Павло ще раз наголошує на братній любові («Усе, що ви робите, нехай робиться з любов’ю!»), Євангеліє (Мт 21, 33–42: притча про господаря, що насадив виноградник) і проповідь владики Єлисея стали новим закликом замислитися над значенням християнської любові. Передусім любові Отця до Свого Виноградника, тобто до всього творіння, у якому всі ми працівники, і через яку з синівської вдячності ми мали б «віддавати любов за любов». Але притча показує, що це далеко не так: «грішна людина, замкнена в страху (Бут 3, 10), віддає перевагу далекому, байдужому Богові деїзму чи якомусь іншому безособовому божеству перед Богом, близьким у юдео-християнському Одкровенні, якого вважає надто «обтяжливим». І так аж до вбивства власного Сина, якого господар посилає до свого Виноградника.
Добуваючи більше добро навіть із людської злоби, Отець через «пристрасну любов Христа до нас» знову відкриває нам Своє милосердя й запрошує нас самих вступити на шлях любові. Владика Єлисей підсумував: «Саме відкриваючись цій божественній любові, що сяє від славного Хреста нашого Спасителя, розтануть наші кам’яні серця, і ми зможемо любити у відповідь, «нарешті даючи виноградникові Господньому приносити плід»».
Після богослужіння отець Ален подякував владиці Єлисею за всю простоту й щирість, які засвідчила його присутність у громаді.
Братня трапеза любові в парафіяльній залі, по-братськи наданій католицькою громадою Пордіка поблизу Плерена, дозволила продовжити «таїнство вівтаря» «таїнством брата», а єпископові — зустрітися з кількома членами парафії; спілкування могло відбуватися французькою, російською та українською мовами. Перш ніж повернутися до монастиря святого Силуана, ігуменом якого він є, владика Єлисей зміг поговорити з кількома молодими людьми, які йдуть шляхом до Церкви.
