Преосвященним владикам, духовенству, ченцям, черницям і вірним Архієпископії Православних Церков російської традиції в Західній Європі
ХРИСТОС НАРОДИВСЯ, СЛАВІМО ЙОГО!
Для вас, хто такий Ісус Христос?
Уже деякий час численні публікації, поширювані засобами масової інформації, підступно, під прикриттям науки чи психоаналізу, натякають, що християнство нібито є релігією інфантильною, навіть архаїчною, чия суто міфологічна віра спиралася б на застарілі догмати, які колись відповідали надто людській спразі до ірраціонального. Усе це, на думку різних авторів, нині втрачає будь-яку довіру й не має майбутнього. Християнство нібито є також такою самою релігією, як і будь-яка інша, чия доля завершилася б невиразно трансцендентним гуманізмом і глобалізованою повагою до людини — проєктом, який широко пропагує панівний універсальний гуманізм, сам уже виснажений.
Для християн це справжній виклик майбутнього. Сам Христос ставить нам центральне запитання нашої віри, як поставив його своїм учням: « А ви за кого мене маєте?»
Хто він, цей Ісус, чий Різдвяний день ми невдовзі святкуватимемо?
Чи він людина, лише людина, яка вчинила кілька чудес і своїм вченням посідає місце серед великих релігійних геніїв? Для багатьох сьогодні Ісус — лише це. Чи є він завдяки своєму релігійному генію ініціатором універсальної моралі, освяченої Правами людини, яку універсальний гуманізм намагається проголосити по всій землі, що приваблює й захоплює, без жодного посилання на Того, Хто говорив від імені Іншого? Сьогодні християнам намагаються навіяти саме це.
Чи є Він, Ісус Христос, Одкровенням Бога в історії людей, вічним Сином Бога-Творця, що любить? Чи є Він самим Богом, другою особою Трійці? Покоління дітей, жінок і чоловіків сповідували це, а часом і ціною свого життя, бо вони відповіли на запитання, яке Ісус поставив їм. Для сучасних гуманістів це безумство. Святий Павло нагадує нам, що для людей учорашніх це також було безумством. Ми можемо без помилки стверджувати, що для людей завтрашніх це також буде безумством…
Уже дві тисячі років запитання про Ісуса не вичерпане, воно завжди викликало те саме заперечення, ті самі напади на віру Церкви. Від першої християнської проповіді, через великі христологічні собори, епоху Реформації та добу Просвітництва й аж до сьогодні сумніви щодо божества Христа і випади проти християн мало змінилися.
Наша віра, виражена в Символі віри, який ми проголошуємо на кожній літургії, тотожна вірі апостолів і перших учнів Ісуса та написаному Слову Нового Заповіту. Ця віра ґрунтується на Особі та Слові Ісуса Христа. Його Особа та Його Слово — джерело віри й спільності християн. Церква є місцем життя цієї Особи й переживає незмінність Його Слова. Перші свідки діла Ісуса вже були Церквою, тобто учнями, які сповідували реальність Особи Ісуса. Спільнота, утворена навколо Христа, що проповідувала Благу вість Євангелія Божого, на очах у всіх стверджувала, що існування та послання Христа є історичною реальністю. Не можна відокремлювати Ісуса віри від Ісуса історії, як це роблять деякі сучасні екзегети. Ніхто — ні серед юдеїв, ні серед язичників — не ставив під сумнів реальність життя та смерті Христа. Лише кілька сучасних «істориків», охочіших до сенсацій, ніж до історії, висунули «міф про Ісуса». Сьогодні очевидно, що Ісус справді існував і є невіддільною частиною нашої історії.
Воплочення, Спасіння, проголошене Христом-Сином, Воскресіння, що надає смерті її сенсу, Любов Бога-Отця до свого творіння, зміцнювальна присутність Святого Духа, Церква як місце милосердя та прощення для людини, пораненої гріхом — усе це є частиною історії Ісуса Христа, так само як Він сам є частиною історії людства й надає цій Історії сенсу.
Якщо Ісус Христос не є Богом, то немає більше християнства, немає більше християнської віри, ми найнещасніші з людей, казав святий Павло.
Проте християнин — це істота віри та певності. На запитання, яке Ісус ставить своїм учням: «А ви за кого мене маєте?», Петро відповідає: «Ти — Христос, Син Бога живого» (Мт 16:15–16). Відповідь Петра — це наша відповідь сьогодні. Ми кажемо й проголошуємо на очах у всіх, що Христос — Син Бога живого, Той, Хто дає життя та сенс нашому існуванню. Проголошення цієї віри, надії нас, бідних, — це сама динаміка християнства, це серце Православної Церкви, що б’ється в літургійному ритмі тривалої та живої Присутності Воскреслого, Сина Бога живого, Який виводить зі смерті людського Адама, бо Він узяв на себе зло й повертає йому його Божественний лик.
Різдво — це час сповідання віри; немовля у яслах — це Той Син Божий, Який обрав смиренну печеру Віфлеєму, щоб показати простій людині, що смирення Бога є найбільшим доказом Його любові до нас.
Усім — добрих і святих свят Різдва Христового; миру й радості кожній людині доброї волі, яка відкриває своє серце живому Богові.
Париж, 25 грудня 2025 року / 7 січня 2026 року
† Митрополит ІОАНН Дубнинський,
Архієпископ Православних Церков російської традиції
у Західній Європі