До архіпастирів, пастирів, дияконів, ченців і черниць та до всіх вірних чад Російської Православної Церкви
Возлюблені в Господі архіпастирі, шановні отці пресвітери та диякони, боголюбиві ченці й черниці, дорогі брати і сестри!
Возносячи хвалу Богові, оспівуваному в Трійці, і розділяючи з вами радість цього урочистого свята, звертаюся до вас, православні чада нашої Церкви, які живете в Росії або в інших країнах, що перебувають під пастирською опікою Московського Патріархату. Від щирого серця вітаю всіх зі святом Різдва Христового, святом втіленої любові Творця до Свого творіння, святом сповнення обітниці про прихід Сина Божого на землю, святом надії на спасіння і життя вічне.
Велике і дивне чудо звершується сьогодні: Діва народжує, і лоно її не зазнає тління; Слово втілюється і не відлучається від Отця. Ангели й пастухи славословлять, а ми разом з ними вигукуємо: Слава на висоті Богові й на землі мир (стихира свята). Цими словами Церква Христова свідчить про таємничу подію, що відбулася понад дві тисячі років тому у віфлеємській печері й змінила хід людської історії. З подивом і благоговінням ми духовно схиляємо коліна перед таїною Божого промислу про спасіння, недосяжною для людського розуму. З вдячністю приймаючи цей жертовний дар Творця і Промислителя, Який забажав його для нас, ми визнаємо благодать Його, проповідуємо любов Його, не приховуємо благодіянь Його (молитва на освячення води).
Що маємо робити ми, християни XXI століття, щоб стати причасниками цього воістину неоціненного Божого дару й стати гідними Його Царства, уготованого від створення світу (Мт 25:34)?
Усе, що ми можемо й повинні робити в цьому житті, — це відповідати на Його любов своєю любов’ю. А це означає вірити Богові й цілковито довіряти Йому, дотримуватися євангельських заповідей, ухилятися від зла і чинити добро (Пс 33:15), бути, як того просить Спаситель, світлом світу і сіллю землі (Мт 5:13–14).
Наділена свободою волі, маючи непорушне право вибору, людина може як прийняти Христа, так і відкинути Його, бути на боці світла або поринути в темряву гріха, жити за совістю або за стихіями світу (Кол 2:8), влаштувати рай у своєму серці добрими справами або, навпаки, чинити зло й зазнавати пекельних мук уже тут, на землі. Іншими словами, кожен покликаний до радості й повноти життя — просто кажучи, до щастя, — але, і це важливо підкреслити й зрозуміти, щастя неможливе без Бога, бо Він — джерело життя і всіх благ. Він — Творець і Промислитель, Він — люблячий Отець, наша допомога і наш захисник. Наділена вільною волею, людина може обрати життя і досягти Божої подібності, але вона вільна також обрати інше життя — без Бога, без благодаті, — що веде її до загибелі.
Тому Господь, Який створив нас, не спасає нас без нашої участі. У поєднанні волі Божої, доброї і досконалої (Рим 12:2), та волі людської, хоч і недосконалої, але прагнучої добра, полягає запорука нашого благополучного поступу дорогою земного життя. Зрештою, вічна доля кожної людини є продовженням того духовного стану, в якому вона перебувала впродовж свого земного життя.
Пам’ятаючи про це, прагнімо, за словом апостола Павла, здобувати любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віру, лагідність, стриманість (Гал 5:22–23) та інші дари Духа. Докладімо всіх зусиль, щоб залишатися християнами не лише на ім’я, а й за способом життя, за ставленням до наших батьків і близьких, до співробітників і колег, до кожної людини, яка потребує нашої допомоги й підтримки, нашого співчуття й опори.
Щодня, а в це свято особливо, ми покликані щиро молитися про мир усього світу, непохитність святих Божих Церков, про хворих, про страждущих, про полонених : ці прохання сьогодні особливо актуальні, бо сили зла, прагнучи посіяти розбрат і розділення, об’єдналися проти Православ’я. Вони сіють ворожнечу й ненависть, використовуючи всі засоби для здійснення своїх підступних задумів. Але ми віруємо й сподіваємося, що силою Божою безсилі зухвальства бісів та їхніх поплічників будуть посоромлені. Так бувало багато разів у минулому, так буде й нині. У цьому нас переконує багатовіковий досвід Церкви.
Висловлюю особливу подяку всім, хто й сьогодні продовжує своє пастирське служіння в Україні, залишаючись вірним канонічному Православ’ю, подекуди ціною ризику для життя і здоров’я, усім, хто безстрашно йде шляхом сповідництва віри, зносячи наруги й скорботи заради Христа і Церкви. Нехай Господь допоможе цим мужнім захисникам і поборникам Істини в їхніх випробуваннях, і нехай їхні страждання зарахуються їм, як праведникам.
Що б не сталося, духовно ми єдині. Ми єдині, бо вийшли з однієї купелі. Ми єдині, бо разом становимо повноту єдиної, святої, соборної й апостольської Церкви. Ми єдині, бо пов’язані нерозривними узами любові у Христі. Ми єдині, бо непорушне слово Спасителя, Який сказав: «Я з вами по всі дні, аж до кінця віку» (Мт 28:20). Тому ми, християни, не маємо чого боятися і не повинні боятися нікого, як нагадує апостол Павло, вигукуючи: «Коли Бог за нас, то хто проти нас?» (Рим 8:31). Натхненні цією обітницею, ми живемо й творимо, боремося й перемагаємо іменем Господнім, бо, як казав апостол Петро: «Нема під небом іншого імені, даного людям, що ним би ми мусили спастися» (Дії 4:12). Не було, немає й не буде, — про це свідчить Церква.
Від пришестя Господа на землю й донині всі, хто вірує в Нього, можуть стати дітьми Небесного Отця, бо, як стверджує апостол Павло, відтепер ми домашні Божі, а не чужинці (Еф 2:19). Це означає, що ми всі — Його діти, що в Ньому й через Нього ми рідні, ми близькі одне одному.
У літургії та обрядах Церкви, яка є місцем зустрічі людини з її Творцем, завіса над вічністю злегка відкривається, і вже тут, на землі, ми можемо скуштувати майбутньої повноти буття, коли, за словом Святого Письма, Бог буде все в усьому (1 Кор 15:28), коли ніщо і ніхто не зможе відлучити нас від любові Божої (Рим 8:39), від радості спілкування з Ним, коли Бог витре кожну сльозу з їхніх очей, і смерті вже не буде, бо перше минулося (Об 21:4).
Звіщаючи людям добру новину про прихід Спасителя у світ, Церква, як люблячи мати, закликає всіх нас вірити у Христа і жити за Його заповідями, щоб стати спадкоємцями вічного блаженства. Воістину, Господь прийшов на землю, щоб піднести нас на небо. Він невтомно пропонує людям іти шляхом духовного й морального преображення через дотримання євангельських заповідей, через співдію людини і Бога, через дію Його благодаті, подаваної в таїнствах Церкви.
Якщо ми навчимося у стосунках з іншими, серед щоденних трудів і турбот, керуватися Божими настановами, багато що зміниться не лише в нас, а й навколо нас: життя набуде свого справжнього змісту, наповниться істинною радістю і щастям.
Будьмо гідні імені й покликання християн. Йдімо життям із твердою вірою і непохитною надією на допомогу з небес, радіючи кожному дневі й кожній новій нагоді чинити добро, люблячи наших ближніх і завжди дякуючи за все Богові (Еф 5:20), Якому належить слава, честь і поклоніння на віки віків. Амінь.
ПАТРІАРХ МОСКОВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСІ
Різдво Христове
2024 / 2025
Москва