Історія
Архієпископія є правонаступницею і прямою продовжувачкою «Тимчасового управління російськими парафіями в Західній Європі», заснованого святим патріархом Московським Тихоном і дорученого архієпископу Євлогію (укази від 8 квітня 1921 року, № 423 & 424) за згодою святого митрополита Петроградського Веніаміна, який до того здійснював юрисдикцію над релігійними установами Руської Православної Церкви в Західній Європі (лист від 21 червня 1921 року), а потім замінена «Тимчасовим Руським православним екзархатом Святого апостольського і патріаршого Константинопольського престолу в Західній Європі», відкритим на тимчасових засадах вселенським патріархом Фотієм II (грамота від 17 лютого 1931 року) на прохання митрополита Євлогія.
Останній, позбавлений можливості підтримувати регулярні й нормальні зв’язки зі своїм історичним центром (який перебував під владою безбожної й антирелігійної влади, що розв’язала криваве переслідування Церкви та її вірних), став на цей шлях, прагнучи зберегти цілісність довірених йому спільнот і підтримати їхню єдність із повнотою Православної Церкви під покровом вселенського патріарха, першого серед рівних в православному єпископаті (статус підтверджений патріархом ВЕНІАМІНОМ, листами від 23 січня 1937 року і 22 грудня 1939 року, а також патріархом МАКСИМОМ, листом від 6 березня 1947 року).
Оскільки екзархат було закрито патріархом Афінагором I (лист від 22 листопада 1965 року), Надзвичайні загальні збори 16–18 лютого 1966 року визнали, що досі «тимчасовий» характер її церковних структур більше не має підстав, адже вони об’єднували членів третього (а нині навіть четвертого) покоління, походженням від російської чи іншої еміграції й остаточно оселених у країнах свого прийняття, а також дедалі більшу кількість православних із західним корінням.
Після короткого періоду непевності, що настав за скасуванням екзархату, Архієпископію було знову включено до складу Константинопольського Патріархату як єдиний церковний організм зі спеціальним статусом внутрішньої автономії (грамота патріарха Афінагора I від 22 січня 1971 року).
Цей статус був підтверджений і розширений, з поверненням титулу екзархату, Священним Синодом Вселенського Патріархату 19 червня 1999 року ; проте «тимчасовий» характер було скасовано.
Архієпископія залишалася під канонічною владою Вселенського Патріархату до 27 листопада 2018 року. Цього дня Вселенський Патріархат скасував екзархат і постановив, що всі парафії мають перейти під омофор митрополитів Вселенського Патріархату в кожній із країн Західної Європи.
Надзвичайні загальні збори, скликані 23 лютого 2019 року, висловилися більшістю у 93 % за збереження існування та цілісності Архієпископії. У вересні 2019 року до Московського Патріархату було подано прохання про канонічне возз’єднання відповідно до сподівань митрополита Євлогія, який 1931 року писав, що «коли будуть відновлені нормальні умови життя Руської Православної Церкви, ми повернемося до нашого попереднього становища». Оскільки Патріархат прийняв це прохання, возз’єднання набуло чинності 3 листопада 2019 року після надання патріаршої і синодальної грамоти (gramota) Московського Патріархату.